Фильм

Тени незабытых предков

Щорічно в світі знімається близько 20-ти тисяч стрічок. Це в рази більше, ніж спроможні показати кінотеатри. На другому місці за цими показниками розташувалися Штати, звісно після Індії. Факт – років 5 назад Нігерія, як приклад, випускала 900 фільмів за рік. А от Україна наразі стає такою собі фестивальною модою. Тут вам і «Молодість» під боком, і Одеський міжнародний. Деякі наші стрічки потрапляють і на фести класу «А». Проте багато з тих картин, що регламентуються на цих заходах, пересічні українці змоги побачити не мають. Виникає запитання «чому?». Можливо глядач просто вже зневірився у вітчизняному кіно? Чи думає, що його просто нема? Адже якщо міста не обклеєні афішами та закликами «Гайда дивитись наше!», це ще не означає, що цього «нашого» не існує. Може, просто погано шукаємо?

Скільки ж муміфікованих бобін заробили собі пролежні, завмерши в темних і давно забутих архівах вітчизняних кіностудій, що носять горде звання українських. І ось відбулося. Нам кинули свіже м'ясо, при тому не один раз за цю осінь. Цього чекали кілька років. Чекали мільйони. Аж 46.
Кажуть, українське кіномистецтво вже давно померло. Десь тоді ж, коли і Параджанов. Саме такі настрої панують у суспільстві, яке ще пам’ятає словосполучення «український фільм». Інколи при згадці про таке явище можна зловити у людини такий погляд, який зазвичай мають обличчя на поминках. А от деякі знавці стверджували: «наше кіно з’явиться, як тільки знайдем героя – свого, національного». Власне, молодий режисер Любомир Левицкий, ці пошуки й завершив. І 14-го листопада року нинішнього промацався пульс українського кінематографа. Реанімацію відкладаємо.
Левицький представив свою знахідку – інтерпретацію стародавньої гуцульської легенди про втрачену згарту (релігійна прикраса), Книгу тіней і заточених в ній демонів. А відважно з ними билися в далекому 1810 році карпатські мольфари. Ось таких от персонажів можна зустріти в молодіжному містичному трилері «Тіні незабутих предків».

Уявіть собі типовий вуз в Штатах, компанію студентів, які б ніколи в житті не зійшлися разом, аби не деякий прецедент, що об’єднав різношерстий колектив. Ботан (Дмитро Ступка) і його «петросянский» товариш (Паша Лі), «перша баба на селі» та колишній її хлопець-спортсмен з новою пасією у вигляді занадто не навантаженої інтелектом блонди, відлюдниця-неформалка і, звичайно, куди ж без таємничого «крутого хлопця».
Але, незважаючи на явно американський закос, раптово (і що приємно), всі вони говорять українською. Знайомтесь – наші герої, які зіткнулися з магічною стороною карпатських лісів аж до Трансільванії. Вони мічені душі, за якими полює таємничий демон. Давним-давно він вирвався на волю, коли все зло вже заточили в магічну Книгу. От і подивимось, наскільки міцна сучасна молодь, хто виживе, ну а кому пощастить менше.
Варто відзначити, що картина вийшла досить таки апетитна і смачна: яскраві персонажі, Карпати, Чернівці та панорами. А замість типового вузу Нью-Йорка чи то Каліфорнії, студентика наші з альма-матері самого режисера – з Чернівецького університету. Плюс, бонус для глядача – Ольга Сумська, Юрій Розстальний, Валерій Легін та інші відомі українські актори.
Сюжет подібного жанру фільмів завжди буде передбачуваний. Глядач тут вже очікує не несподівану кінцівку, а спостерігає за тим, як же героям вдасться витягнути свою дупу з чергової перипетії. А події все розгортаються на тлі «сагівських» лісових пейзажів (оператор Марк Еберлі – відомий роботою над «Сутінками» , «Небесним форсажем» і т.д.) і продакт-плейсменту в кожному кадрі (спасибі Самсунгу, Айро тощо).
Повеселив так само і грим демона в людській подобі, дивлячись на обличчя якого, мимоволі чекаєш Баффі з осиковим кілком для антуражу. Картина, тривалістю 2 години, не обтяжує статичними кадрами: рухається все і вся. А от з фінальними сценами вже якось не склалося як бажалося. Затягнуті стоп-кадри та «проводки» камери занадто контрастно виглядають з попередньою динамічністю.
Проте, Любомир Левицький зробив не просто «хліб і видовища», а й приправив ненав’язливо піднятими темами кохання, дружби, відваги та, що досить актуально наразі у всьому світі, проблему екології.

Зазначу, що єдиним персонажем-подразником виявилася та сама красуня, у виконанні Альони Мусієнко. Ну, який трилер, екшн, бойовик, (та що завгодно!), без любові і пристрасті головних героїв. Але, як то кажуть, «жінок на палубу не брати – до нещастя», так і тут - заважає щохвилини і моторошно недотягує грою до роботи колег. Хто ж знав, що Паша Лі все-таки не знесилився у першій картині Левицького «Штольня», а може і через голову свою перестрибнути.
Бюджет стрічки збирався зі всіляких приватних компаній і склав 877 тис. $, підготовка зайняла 2 роки, а реліз переносився тричі. Та це не завадило автору порадувати співвітчизників якісно відзнятим українським жанровим фільмом, випущеним слідом за вересневою прем'єрою кримінальної комедії «Ломбард» цього ж автора. Вийшов типовий американський хоррор, але відмінність лише в одному. Він український: з нашими акторами, озвучкою (так-так, стрічка дублювалася українською ще й поверх оригінального звуку в кращих традиціях Голівуду) і саундтреком групи «THE HARDKISS» (а за підбір музичного супроводу уклін звукорежисерській команді Матієнко і Данюк ). До речі, вийшло нітрохи не гірше західного аналогового кіно.

Многожанровый украинский фильм

Каждый украинский фильм — это серьёзное событие. Так как хорошие украинские фильмы явление очень редкое. В отличии от русского кино, в Украине нет киноиндустрии, и соответсвенно спонсоров.

Любомир Левицкий — главный луч надежды для украинских кинолюбителей. После дипломной работы в виде «Штольни» он продолжил режиссёрское ремесло, и начал искать шанс выйти на новый доселе небывалый для страны уровень.

Я изначально не ждал многого от этого фильма, может поэтому и впечатлений больше.

Актеры

Дмитрий Ступка в качестве главного героя я считаю хорошо отыграл. Образ подобран удачно и Дмитрий хорошо справился с работой. Видно, что Любомир хотел максимально показать детали образа главного героя.

Ольга Фреймут получила только маленькую роль и ёё имя в титрах вероятно нужно было для приманки зрителей. Сумская тоже получила скромную роль и справилась с ней вполне эталонно.

Девушки в фильме безусловно красивые, но сыграли не ахти — эмоции отсутствуют на протяжении картины, акцент делается на их красоте, простоте и самовлюбленности.

Павел Ли порадовал юмором. Отлично шутил и замечательно вжился в образ.

Мольфары подобраны хорошо, создали хорошую атмосферу.

Сюжет

Сюжет вполне не плох, но это не самая сильная сторона фильма. Он вполне стандартный, но местами всё-таки были интересные ходы.

Монтаж

Вот монтаж действительно удивил — сделано качественно и приятно глазу. Много динамических сцен сняты очень качественно. В целом картинка очень хорошая, оператор сделал всё на высшем уровне, а монтаж довёл её до безупречного варианта.

Выводы

Мне лично кажется, что главный промах фильма — слишком много жанров. Тут присутствует и комедия и детектив и триллер и ужасы и мелодрама и боевик. Если бы кино было сделано в каком-то одном направлении, я полагаю, что всё было бы ещё даже лучше.

Но после негатива стоит сказать почему фильм мне в общем понравился. Для начала неплохой юмор — большинство шуток заставляли ржать, а не слегка улыбаться и это плюс. Здесь фильм может соперничать с многими голливудскими комедиями, качество которых ухудшается из года в год. Второе — это динамика. Нет длинных и нудных сцен, которые бы заставляли смотреть на часы и зевать. Также мне понравились некоторые сцены, особенно порадовал паркур в стиле «13 района».

Музыку тоже хочу похвалить — почти всегда музыка соответствовала кадру, хотя иногда были и ошибки.

После всего стоит сказать, что фильм уже показывает, что украинский кинематограф не мертв, а даже делает первые шаги. Да, есть много минусов, но при этом плюсов больше.